То є так дивно… відкритись людині і навіть відчути якийсь потяг… А потім знову, вкотре так помилитись…
Сумно, що світ саме такий.. Так, СВІТ. Але я того не розумію… не розумію подібного ставлення.
"Повір, аби зрозуміти", - кажуть мені. Повірити у що? В брехню, в солодкі розмови в очі та бруд поза? В посмішку, що є нещирою та натягнутою, в пораду, що не на користь тобі..? Чи у цей світ - жорстокості, вбивств, руйнування, бідності і нещасть??
Ні, не подумайте… я люблю життя. Навіть дуже! Люблю родину, друзів, своє місто.. Люблю море - шалене і спокійне, ранкове та вечірнє; люблю сонце, гарячий пісок, дощ, чай та шоколад, собак… люблю робити дивні фото… сміятись.. танцювати… літати у снах…
Просто інколи дещо сприймаю надто близько… Я не можу абстрагуватись від того, що коїться поруч. Так, я можу робити вигляд, що не помічаю цього, але це не може мене не хвилювати.
Отож, бувають моменти, коли у твоє життя приходить хтось і впадає тобі в душу. Але потім починає ламати твій світ.. і ти думаєш, що було б краще, аби ти взагалі ніколи цю людину не зустрічав… І це болісно… Хоча, у своїй історії про те, що кожен має дар літати, Річард Бах пише таке: "Все, що трапляється у нашому житті, всі люди, що у ньому з"являються - це лише тому, що притягнули туди їх ми… А от що робити з усім цим, вирішувати лише нам. "
Тому, після того, як хтось намагається руйнувати наш світ, ображати нас, ми зазвичай вирішуємо більше не пускати кривдників у свою душу… І продовжуємо посміхатись, радіти… Та всеж якесь дивне відчуття типу розчарування у всьому інколи таки підкрадається. Та потім зникає. І знов з"являється. Це життя.
І ми все одно не перестаємо себе запевняти, що все буде добре!! : )
/// 28.02.2009 23:21 // Комментарии: 2 / 01.03.2009 20:56
/// Комментировать 
